ІМУНОФЕРМЕНТНИЙ АНАЛІЗ — вид імунохімічного аналізу, що базується на імунологічній реакції антигену з відповідним антитілом з утворенням комплексу антиген — антитіло, для виявлення якого використовують кон’югати антигену, антитіла або обидва компоненти цієї реакції з ферментами. Індикатором реакції є здатність ензимів викликати руйнування субстрату з утворенням забарвленого продукту.
Для кількісного аналізу найчастіше застосовують два варіанти виконання І.а. Першим етапом є зв’язування моноспецифічних антитіл (або антигену) на поверхні твердої фази. Далі стає можливим проведення реакції конкурентного або непрямого (сендвіч) типу. В першому варіанті антиген, який мітиться ферментом, конкурує з досліджуваним неміченим антигеном за антитіла, які утримуються на твердій фазі: ферментна активність виявляється обернено пропорційною кількості антигену в досліджуваному зразку. В другому варіанті конкуренція відсутня: антигени досліджуваної біологічної рідини реагують з іммобілізованими на твердій фазі антитілами, після чого надлишок суміші видаляється і в реакцію вводять мічені ферментом антитіла, які зв’язуються з уже іммобілізованим антигеном. У цьому разі ферментативна активність знаходиться в прямо пропорційній залежності від кількості антигену в досліджуваному біологічному матеріалі. Як ферментні мітки використовують пероксидазу (з хріну), лужну фосфатазу, глюкозооксидазу і β-галактозидазу. Під дією ферменту на хромоген утворюється забарвлений продукт, вміст якого визначають за оптичною густиною розчину. Найбільш досконалий і поширений на сьогодні є метод І.а., пов’язаний з використанням подвійних моноклональних антитіл, — метод плашкового твердофазного І.а. — ELISA (Enzyme Linked Immunosorbent Assay). Його принцип полягає у формуванні комплексу «листовий пиріг», в якому сполука визначається одним із внутрішніх шарів, а індикаторний фермент — зовнішнім.
І.а. широко застосовують в різних напрямках медицини: клінічній експериментальній вірусології (в т.ч. діагностика СНІДу, гепатиту, грипу); мікробіології (діагностика інфекційних захворювань); біохімії; імунології; токсикології; фармакології; а також для контролю технології виробництва у медичній, харчовій, фармацевтичній та мікробіологічній промисловостях.
Камышников В.С. Справочник по клинико-химической лабораторной диагностике. В 2 т. — Мінськ, 2000; Клиническая оценка лабораторных тестов / Под ред. Н.У. Тица. — М., 1986.